eng
ukr
ru
 
пейзаж
природа
українці
місто
весілля
 
 
 
 
 
 
 
про мене
посилання
 
 
 
 
В давні часи шлюбному обряду передував обряд заручин, який був цивільним актом і здійснювався згідно з місцевими звичаями і настановами (звичайно, наскільки це було припустимо для християн). Заручини здійснювалися святково в присутності багатьох свідків, які засвідчували шлюбний контракт. Останній являв собою офіційний документ, який визначав майнові та правові взаємовідносини подружжя. Заручини супроводжувались обрядом з’єднання рук нареченого і нареченої. Крім того, наречений дарував нареченій перстень, виготовлений з заліза, срібла або золота – в залежності від заможності нареченого. Клімент, єпископ Олександрійський, говорить: "Чоловік повинен дати жінці золотий перстень не для зовнішнього прикрашення її, але для того, щоб накласти печатку на господарство, яке з цих пір переходить в її розпорядження і доручається її турботам". Весільна прогулянка, Ужгород. За давніми, ще дохристиянськими звичаями, наречена одержувала золоту обручку, а наречений – срібну. Пояснювалось це тим, що золота обручка символізує своїм блиском сонце, до світла якого прирівнюється чоловік в шлюбі; срібна обручка – знак місяця, меншого світила, що блищить, відбиваючи сонячне світло. Це – дружина у шлюбі. Обручка – знак вічності і неперервності шлюбного союзу. На знак віддання себе на все життя один одному наречені обмінюються обручками. Одягання нареченого. Весільний костюм. Вино, яке підчас вінчання дається випити нареченим, нагадує про чудесне перетворення води на вино, яке здійснив Христос в Кані Галилейській. Загальна чаша випивається на знак повної єдності подружжя. Віднині у чоловіка і дружини спільне життя, спільні думки, спільні бажання. В нерозривному союзі вони будуть ділити між собою чашу радощів і бід, скорботи та втіх в подружньому житті. Фотосесія у Воєводино. Фотограф Карл Смутко. Під час вінчання священик з’єднує праву руку нареченого з правою рукою нареченої, покриває з’єднані руки єпітрахілією і поверх неї кладе свою руку. Це означає, що через руку священика чоловік отримує дружину від самої церкви, яка з’єднує їх у Хресті навіки. За народною традицією іноді руки наречених ще зв’язують великою хустиною або рушником. Цє означає надію на ще більшу єдність і нерозривність шлюбу.
Фотосесія у Невицькому на березі Ужа. Утворенню сім’ї українці завжди надавали великого значення. Відповідно до цього формувалася весільна обрядовість, у якій відбилися народна мораль, звичаєве право, етичні норми та світоглядні уявлення, що формувалися протягом багатьох століть. Наприклад, збір дружини молодим, імітація викрадення нареченої, подолання перешкод на шляху до молодої — це свідчення давніх форм шлюбу умиканням, а діалог старости про куницю та мисливця, обмін подарунками між сватами, викуп коси, бгання короваю… Весільна прогулянка по місту. Дошлюбне спілкування молодих передбачало певні норми залицяння та сватання, які майже до кінця XIX ст. грунтувалися на патріархальних засадах. Молодь спілкувалася переважно в межах свого села, а в містах — у межах вулиці, навіть свого «кутка». На початку XX ст. цей принцип було порушено і молодь незрідка шукала собі пару не тільки у своєму селі, а й у навколишніх. Хлопці та дівчата зустрічалися на «вулицях», ігрищах, забавах, святах, досвітках, посиденьках. Під час таких заходів молодь розважалася, співала, танцювала, водила хороводи. У холодну пору збиралися у хаті вдови на вечорниці. Хлопці та дівчата спілкувалися на людях, тобто перебували під певним соціальним контролем. За звичаєм, дівчина наодинці з хлопцем могла бути лише до заходу сонця, а, наприклад, на Прикарпатті на забавах були присутні батьки або старші родичі. Це не заважало молоді кохатися-милуватися, проте свою цноту дівчата берегли. Колись уся громада зневажала дівчину, яка давала волю нестримному коханню. Траплялося, таких дівчат били мотуззям від дзвонів, намочених у солоній ропі. В західних районах України майже до XX ст. побутував звичай фізично карати хлопця і дівчину за перелюбство. Однак такі випадки траплялися рідко, оскільки вся система виховання молоді грунтувалася на дбайливому, лицарському ставленні хлопців до дівчат і наречених, на романтизації почуттів. Весіллю передувало сватання, коли посли від молодого йшли до батьків обранки укладати попередню угоду про шлюб. Свататися було прийнято у вільний від польових робіт час. рикольні весільні фотографії. Дівич-вечір (дівичник) влаштовували напередодні весілля як символ прощання з вільним життям. Такі молодіжні вечори робили окремо в оселях молодої та молодого. Це був обрядовий акт відокремлення наречених від нежонатої молоді. Цей обряд у домі нареченої відзначався особливою ліричністю. Дівчата-подруги вили «гільце»: оздоблювали квітами, стрічками та букетиками колосків виготовлені під час барвінкових свят вишневе деревце або гілку сосни. «Гільце» символізувало незайманість, красу та молодість. Разом із завиттям гільця виготовляли маленьку квітку або вінки для молодого і молодої як символ наречених. Одягання вінків супроводжувалося ритуалами. На долівці розстеляли біле полотно, на яке ставили хлібну діжу, зверху клали подушку. Наречена сідала на неї (на Прикарпатті — на застелене кожухом стільце). При цьому дружки співали: «Ой, дайте нам стільце, до стільця — гребінце, до гребінця кожуха, щоб сіла молодуха». Наречена сідала на стілець і брат розплітав їй косу, а дівчата прикрашали голову весільним вінком. У день весілля відбувалося дійство вирядження молодого, якого виряджала мати, напинаючи на нього вивернутий вовною наверх кожух та обсипаючи зерном і дрібними грішми. Опісля молодий у супроводі весільного почту їхав по наречену. Зустріч відбувалася біля порогу оселі нареченої. Молоді тричі вклонялися батькам, а ті підносили їм хліб-сіль.
Прикольна весільна фотосесія у Невицькому замку. Складна церемонія весільного походу передбачала і декілька викупів за наречену. Перший влаштовували неодружені хлопці на знак того, що відпускають дівчину з молодіжної громади. Повторювався викуп біля воріт хати нареченої (ворітна) — за право вступу молодого на територію іншого роду, потім у сінях — за місце біля нареченої. Останній викуп — весільний пропій — відбувався наприкінці весілля. Сладкая парочка. Закарпатські народні звичаї. Найдраматичніший весільний обряд — «покривання» символізував перехід молодої до заміжнього стану. Він був продовженням посаду молодих, а розпочинався розподілом короваю. Ритуали розподілу весільного хліба і спільного його з’їдання молодими символізували створення нової родини.Далі символічні дії через розплітання коси та покривання голови молодої очіпком і наміткою підкреслювали ієрархічність шлюбного союзу. Молоду садовили на діжу, брат або приданка розплітали їй косу і мастили волосся медом. На Поділлі втинання коси здійснював молодий: посадовивши наречену собі на коліна, відрізав косу ножицями. На Закарпатті зберігався і більш архаїчний обряд — відсікання коси. Фотозйомка нареченої у церкві. Ужгород. Свічки, які горять в руках у наречених під час вінчання, зображають духовне торжество, славу дійства і світло благодаті, які сходять на них. Світло – символ Божої святості. Полум’я свічок освітлює початок нового життя, в яке вступають наречені. Прогулянка по Ужгороду. Весільне взуття нареченої підбирають за кольором та стилем до весільної сукні. Як правило, наречені вибирають до білої сукні такі ж весільні туфлі білого кольору. Хоча туфлі для весілля можна підбирати і під тон тканини або обробки. Якщо сукня пастельних тонів, то краще придбати взуття в тон вбрання.
Весільна фотосесія у Невицькому замку. Весілля і реєстрація шлюбу - речі різні, хоча й не для всіх. Останнім часом багато молодих пар реєструють свій брак окремо від святкування весілля, але традиційною ще й досі залишається весільна церемонія радянських часів, яка розпочинається з візиту до ЗАГСу. Але не слід забувати, що весілля - це не святкування запису у книзі РАГСу, а створення нової молодої сім’ї на основі любові, взаємної поваги, розуміння та відповідальності. Воєводин. Весільна фотосесія. Що стосується автотранспорту, то тут є з чого вибирати: найбільшою популярністю користуються «Роллс-ройси», «Кадилаки», класичні автомобілі (1917-1930 років випуску) і «музейні» екземпляри, випущені до 1916-го року. Якщо ви хочете приїхати на весілля у відкритому кабріолеті або в кареті, переконайтеся, що вони оснащені доладним дахом, який можна швидко підняти, - на випадок, якщо раптом піде дощ. Якщо ви виходите заміж взимку, майте на увазі, що у старовинних машинах піч від початку не передбачена, і щоб не замерзнути, візьміть з собою або теплу шаль, або легку шубку з штучного хутра - синя гусяча шкіра не краща прикраса нареченої! Весільна фотосесія вдома. Ужгород. Особливих вимог до вигляду бутоньєрки молодого не існує, проте, якщо дотримуватися традицій, вона повинна бути з тих же рослин, що й букет нареченої. В давнину вважалося, що дівчина дарує майбутньому чоловікові квітку зі свого букету на знак вічного кохання. В деяких європейських країнах цей звичай зберігся і донині. За традицією, наречений висмикує бутон із композиції десь за п’ять хвилин до початку церемонії вінчання і прикріплює квітку до свого піджака. Втім, любі чоловіки, не радимо вам наслідувати цей приклад, адже ви ризикуєте не лише зіпсувати флористичний шедевр і, відповідно, купу нервів своєї нареченої, а й спаскудити собі зовнішній вигляд. Це по-перше. По-друге, український варіант маніпуляцій із бутоньєркою не передбачає подібного варварства. Згідно до нашого звичаю, майбутня дружина чіпляє квітку нареченому на лівий лацкан піджака одразу ж після викупу, а коли молодята виходять із церкви бутоньєрка «перекочовує» на праву сторону костюму новоспеченого чоловіка, затверджуючи факт його одруження. А тому й подбати про «букетик» має наречена. Весільна прогулянка вулицями міста. Кольорову гаму кожен обирає залежно від вбрання. Фахівці радять в жодному разі до білої сукні не брати однотонний білий букет – він буде непомітним. Його краще прикрасити цікавим оздобленням – камінцями, кольоровими блискітками, орхідеями від ніжно-рожевого до темно-бордового кольорів, залежно від вподобань. Загалом же, найкращий варіант для весільного букета, як зауважують флористи, – це композиція з квітів двох-трьох відтінків, які переходять гармонійно від світлішого до темнішого. Тоді він не лише доповнюватиме загальний образ нареченої, а й створюватиме особливе відчуття легкості й ніжності.
Найчастіше, як зазначають флористи, для оздоблення зачіски обирають маргаритки та троянди. Зазвичай, краще обирати маленькі або дрібні бутони. Тут кольорову гаму варіюють від найніжніших світлих до яскравих і темних. Усе залежить від вбрання нареченої. Однак часто обирають квіткові прикраси для зачіски таких же кольорів, як і квітковий букет молодої. Наречена з Мукачева. А от в оздобленні авто для весільної церемонії за останні роки з’явилося чимало змін і тенденцій. Більшість наречених, крім звичних стрічок та бантиків, обирають як прикраси композиції із живих квітів. При цьому молодятам зовсім не потрібно перейматися тим, як усе закріпити чи зберегти. Флористи досягли такого рівня майстерності, що за 20-30 хвилин можуть перетворити звичайний засіб пересування на розкішне святкове авто. Тут першість тримають великі квіти — гербери, андромени, орхідеї, великі троянди. Втім, з останніх найчастіше викладають різні зображення та фігури, а решта слугує оздоблювальним додатковим елементом. Часто великі квіти поступаються ніжним гвоздикам. Їх найкраще обирати для створення цілісної композиції. До них якнайкраще пасуватимуть орхідеї та лілії. А от зовсім дрібні квіти фахівці не радять використовувати для оздоблення машин. Адже вони частіше ламаються і композиції доволі швидко втрачають свій вигляд. Наречений напився. Якщо весілля заплановано на зиму, візьміть замість букета квітів витончену хутряну муфту. Це буде красиво і оригінально, і вам не доведеться боятися, що у вас можуть замерзнути руки. Ще одне чудове рішення: засвічена свічка! Уявіть, як це буде символічно: наречена йде до вівтаря з крихітним живим вогником в руках! Проте, якщо вам припала до душі ідея зі свічкою, спочатку слід переконатися, що адміністрація приміщення, де відбудеться урочиста церемонія, не проти того, щоб там запалювали відкритий вогонь. Бенгальські вогні - теж вельми непоганий варіант. Скажімо, білий бенгальський вогонь на вході в церкву або в зал палацу одружень, і рожевий - на виході? Хто спіймає підвязку. Пропозицій щодо вибору місця зйомки вистачає. Зараз модно знимкуватися у студії, при цьому використовувати найрізноманітніші фони: стандартні (білі, чорні), авангардні, ретро, вінтажні. Переважно весільне фотографування відбувається у парках, музеях під відкритим небом, на старовинних вуличках та в центрі міста. Фотографи пропонують також на березі біля річки, озера, моря. Ще майстри фото можуть варіювати та розповідати про нестандартні місця: супермаркети, вокзали, метрополітени, висотні мости, трамваї, тролейбуси, маршрутки. Фантазія – це неможлива річ, яка може закинути і в інші місця, що віддалені від ресторану. Зйомку затягувати не слід, бо переживатимуть батьки, що вже давно втомились дивитись на весільний стіл.
більше фотографій
контактний телефон для Ужгорода і Закарпатської області:
050-52-009-52