Попав мені на днях в руки інструмент, досить популярної в наших краях фірми CORT – G110. Не з самих дешевих, по відгуках і оглядах в неті з невеличкими претензіями на якість. На перший погляд симпатичний страт, легкий, ніби акуратний. Перша спроба щось заграти на ньому здивувала. Звук чимось нагадав старий, “добрий”, совєцький “Урал“. Як завжди в таких випадках, захотілося розібратися з цим Індонезійським виробом, щоб порозуміти причини шедеврального звучання.
Стало зрозумілим, що без розтину “тіла”, розібратися не вдасться, то й взявся за розборку “дров”. Розкрутивши все до гвинтика, одразу знайшлася і причина поганого звучання, причому, схоже, не одна. Моє порівняння з “Уралом” виявилося доречним, бо інструмент має всі ознаки радянського ширпотребівського виробництва. Хоча підприємству, для якого виготовлення не танків, а саме музикальних інструментів є основною діяльністю, здається дивним такий недбалий підхід до якості готового виробу. Причому всі недоліки не складно усунути, а не викидувати на ринок недоробок. Одною з причин поганого звучання, виявився гриф, прикручений, до речі, з недостатнім зусиллям до агатісової деки, з використанням невеличкого шматка наждачного паперу, котрий від тиску зробив собі вмятину у дереві, тобто не виконовував призначену функцію – утримання правильного кута грифу відносно деки. До речі, навіть зовсім невеличкі відхилення від оптимуму, дуже сильно впливають на звучання інструменту. Саме дивне, що такі речі бувають і на дорогих інструментах. Дякуючи такій недбалості, гриф був під неправильним кутом нахилений до деки, тобто струни його та деку не стискали між собою, а практично гнули, намагаючись зламати у місці з’єднання. Далі, на грифі, якраз в тому місці, де він має щільно лягати на деку, десь на 1,5мм випирала дерев’яна заглушка, що прикриває доступ до анкера. Звичайно ж дуже хотілося посадити гриф всією площею на деку під правильним кутом, але якщо у на порядок дорожчих інструментів, допускають встановлення паперових прокладок, або навіть спеціальних регулючих гвинтів, то і я використав набір тонких металевих пластин потрібного розміру, для отримання необхідного кута грифа відносно деки.
Шукати інші недоліки прийшлося недовго, бо, наприклад гострі краї ладів стирчали з грифа. Така собі пальцерізка. Як правило, причиною цього є висока вологість дерева при виробництві, котре з часом просто ссохлося і лади виступили за межі грифу. Озброївшись надфілем, тоненькою стальною пластинкою, щоб не пошкодити гриф при обробці ладів, взявся за нудну роботу. Що далі? А далі познімав, й розібрав кілки, які досить важко крутилися. Виявилося, що те, чим вони були змащені, перетворилося на щось, схоже на старий поролон. Невеличка кількість графітового мастила вирішила проблему. Кілки стрій тримають добре. Наступна проблема – верхній поріжок. Він виявився зависоким і з обома скошеними боками, тобто край поріжка з боку деки, повинен бути перпендикулярним до поверхні грифа, а тут він був під кутом. Поріжок я просто поміняв на новий, правильний, підшліфувавши його, щоб забезпечити потрібну висоту струн. Все? Та ні! Дека, як виявилося, зсередини, в отворах для електроніки, покрита шаром провідної фарби для екранування. Це покриття, на п’яти сантиметрах відстані між щупами мультиметра, мало опір від 30Ом до 1,5кОм в різних місцях. Як завжди в таких випадках, використовуємо алюмінієву фольгу на клейкій основі і покриваємо весь виріз під електроніку. Знову міряємо тестером і бачимо, що деякі шари фольги взагалі не контачать між собою. Зазвичай шукаємо паяльник, флюс для пайки алюмінію і починаємо з’єднувати дротами різні шари фольги. Насправді марна трата часу, бо все вирішується за пару хвилин звичайним шилом – просто пробиваємо ним неглибоко фольгу в місцях перекриття шарів. Можна перевіряти тестером, опір впав практично до нуля.
Маючи досвід з тремоло стратовського типу, все ж вирішив його заблокувати, від гріха подалі. Робиться це досить просто – знімаємо пружини, й пластину, яка їх тримає, затягуємо добре три гвинти, що тримають нижню, масивну частину механізму на верхній пластині, беремо два гвинтика М5 довжиною 15мм з гайками, що мають з одного боку розширену поверхню. Гайки накручуємо на гвинтики широкою поверхнею назовні, кладемо у проміжок між нижньою частиною тремоло і декою, розкручуємо гайки, щоб надійно тримали механізм. Тільки без фанатизму, щоб не зламати. На гайку капаємо пару капель клею, щоб не розкрутилися від вібрації.
Ну що, прийшов довгоочікуваний момент збирання конструкції докупи! Саме відповідальне це правильно встановити гриф. Затягуємо 4 шурупи, намагаючись попасти у попередню “різьбу”, але повністю не дотягуємо. Достатньо з таким зусиллям, щоб гриф ще можна було змістити при потребі точного позиціонування струн відносно нього. Кладемо першу і останню струни, зміщуємо гриф так, щоб відстань між краєм грифу і струнами була однакова з обох боків, а вже потім дотягуємо шурупи остаточно.
“Дрова” зібрано, настав момент підключення до комбіка! Виявляється, інструмент і не так погано звучить! Звідкілясь взявся сустейн, грати на інструменті досить зручно. Це вже щось схоже на електрогітару, звичайно не оригінальний страт, але і не зовсім погані “дрова”. Ефект покращення тривав тимчасово, хвилинь з десять) Потім людина починає розуміти, що ще чогось не вистачає) Враховуючи, що механічні недоліки усунули, починаємо досліджувати електроніку, одразу звертаєш уагу на низький рівень сигналу з звукознімачів. Заміри показали, що опір синглів 3.8кОм, хамбакера 9.9кОм. Магніти відверто мляві. Тобто виробник і тут вирішив зекономити. З одного боку, низька індуктивність не є недоліком, є гітаристи, яким подобається звук саме таких звукознімачів, але як правило, вони використовують onboard підсилювач для досягнення потрібного рівня сигналу. Враховуючи, що всі необхідні елементи були під руками, вирішив і я встановити таку штуку. Зупинився на поширеній схемі з операційним підсилювачем TL072. Схема детально описана в неті, то повторюватися не буду. Коефіцієнт підсилення задав 2, якраз достатньо, щоб і комбік “підігріти”, і щоб зберегти можливість гри з неспотвореним сигналом. При бажанні цей параметр міняється в широких межах.
В процесі роботи виявилося, що все ж звукознімачі PowerSound Single, хоч і мають гарну назву, але повером там і не пахло, навіть з “грілкою” вони видають якийсь нечіткий, невиразний звучок. Тут вже тільки заміною можна покращити ситуацію. Заради інтересу були куплені ноунейм звукознімачі, опором 5,5кОм. Звичайно ж не кладемо їх без перевірки, бо якщо врахувати ціну, то без сюрпризів там не могло бути. Як гадалося – так і сталося. Виробник явно старався, бо котушки навіть виявилися заекранованими мідною фольгою, правда роботягам, що екранували, забули пояснити, що виток фольги не повинен бути замкнутим електрично. Двосторонній скотч вирішив цю проблему. Дивимося далі – виявляється, магніти, приклеєні на неакуратно оброблену пластмасову поверхню, і тому відстань між ними і металевими магнітопроводами досить велика. На щастя клей тримав слабо і вони без проблем відклеїлися. За допомогою плоского напильника, вирівняв поверхню і приклеїв на місце магніт.
От тепер інструмент заграв зовсім інакше, дехто із знайомих навіть з подивом дивися на дешеві “дрова” не розуміючи, чому воно так звучить. Потенціометр регулювання вихідного сигналу замінив на 50кОм, один з потенціометрів регулювання тембру замінив на галетний перемикач з кондесаторами, що підключені паралельно звукознімачам, тобто дають змогу міняти частоту резонансу, що набагато розширює тембральні можливості інструменту. Другий потенціометр регулювання тембру (500кОм послідовно з постійним опором на 24кОм) підключений паралельно до звукознімачів, що надає можливість регулювати тембр зміною добротності коливального контуру, утвореного індуктивністю звукознімача і ємністю додаткових конденсаторів. Ще одним важливим фактором є підбір струн для власних потреб. Матеріали, з яких зроблено CORT G110, можуть гарно працювати з різноманітними струнами і видати дзвінкий, різкий, або більш стриманий звук. Враховуючи специфіку роботи звукознімачів з додатковим підсилювачем, ми маємо ширший частотний діапазон, практично незалежні від навантаження і ємності кабелів параметри, та більший по амплітуді вихідний сигнал.
Ще пару слів про вибір інструменту для власних потреб – нема в природі універсальних інструментів. Якщо ви граєте різноманітну музику і хочете мати різноманітне звучання, ви повинні придбати більше інструментів. У даному випадку, не дуже популярна у гітаристів важких стилів деревина агатіс, дала багатий тембр з обертонами. Липа, що широко використовується для дж-дж і поруч не стояла. Якщо використання синглів на липовій деці дає слабкий ефект, на агатісі вони починають повноцінно звучати. Зімітувати звучання акустичної гітари не є проблемою
Які висновки напрошуються? Виявляється, навіть виробник з непоганою репутацією, може дозволити собі виготовити по суті конструктор типу зроби сам) Ви отримуєте за відносно малі гроші непогані “дрова”, котрі при бажанні можна перетворити на значно дорожчий по звучанню інструмент. Хтось спитає – для чого це все, якщо можна придбати щось нормальне, а не морочити собі голову? Справа в тому, що подеколи на вторинному ринку продаються гітари за смішні гроші, ну просто гріх не взяти. А якщо є час і натхнення погратися з вдосконаленням інструменту, то воно варте того. Успіхів!